Жінки

І що ж ти даш від себе?

Чим здивуєш ти?

Жінко!

Кожен раз, як на межі…

І зробить потрібний треба

Вистріл.

Взять душею й розумо своїм,

Так на довше стане

Його.

А даєш ти це, коли вже пізно,

Довіривши спочатку

Тіло.

Чи то своє відчуєш ти одразу,

Чи з часом пізнається

Твоє «воно»?

Коли цей світ є вже таким фальшивим,

Й стріляти треба тепер

Самому.

Бо ж ролями змінились ми,

І добиваються тепер

Жінки.