"Поїхала в 20, - вернулась в 21..."

 Ітак, мова піде про довгих і насичених життєвим досвідом, новими навиками роботи, і новими цікавими людьми, отож про довгих і насичених півтора місяці. Мова піде про Мою першу роботу в Польщі.

 "Поїхала в 20, вернулась в 21"

Ось які враження від всього, що зі мною сталось:

Польща – Тарчин – Яновек

Тарас – Іваночка – Лєшек

Сонячна – Монті – Ірен

Хейо – Бедронка – Склеп

Діма – Андрій – Борис

Список великий виріс…

В Яновек приїхала разом з Тарасом

Червоні ягідки з кістками зривати,

А потім тверді яблуневі деревця

З новою компанією проривати.

Так от: пан Лєшек і пані Ірен,

Поважнії газди зі стражем Монті,

Приймають на роботу до себе людей:
Мене, Тараса, Іваночку, Діму, Андрія й Бориса.

За себе й Тараса потім напишу,

Почну я з тих, з ким тут повідалась.

 

Дядько Діма – кумедний хлопака,

За жінку й дочок порве всіх робаків.

Говорить багато, жартує, фліртує,
Та «Я свою жінку люблю» - скрізь від нього чуєм.

 

Андрій то є кадр, язик-помело.

Всюди тишина, а чуть лиш його.

Пательня, трактор, розоране поле, -

Розмови «повчальними» назвати не можна.

Їх суть є єдина – побільше інтиму.

В душі він хороший, смішний компаньйон,

Худий, невисокий, язик-помело.

 

Борис – Швидка допомога

(вивчити людей по іменах я не годна).

Молодик рухливий, скромний кавалєр,

Любить повчати, підганяти, квапити,

До Іваночки пробував клинці підбивати.
То всьо шо я знаю про того земляка,
З Тернополя родом, не дуже любить розмовляти.

 

Тарас – то рис, запіканка і суші,

Зупа помідорова з рисом, і плоу на кухні

Щипає ябка і шкрабає граблями сад,

Чи драбину, а чи відро – усе він бере навгад.

Комедіант ще той, наш «Голос шансону»

Не «До хати, чи дому», а прийде «На вечерю» з музоном.

Іваночка – моторна, рухлива, прудка,

На слово не жадна, дівка не скупа.

Як тільки ступила вона на порозі,

Життя появилось, і сонце надворі.

7 днів – це ж тиждень, і безліч годин

Прожили разом під дахом одним.

А як насміялись (в день перший), коли ми пішли

В єден склеп по Хейо і Колу собі.

Тринділи, гуляли Яновеком вдвох,

Що аж Лєшек устроїв переполох, -

До хати впустити не хтів волоцюг,

І звідки прийшли відправляв нас-неслух.

Але то проходить, поляки не злі.

В них пам’ять коротка, а ми молоді.

Вдень рвали оті вишні-соки, текучії ріки,

Та четверо Кейсів в підмогу прийшли, 

То ж ми і до яблук ураз перейшли.

А ночами з Іваночков ми говорили,

Порадами одна одній постійно ділились,

Язик наш става, як помело,
Аж ціле життя в голові пронеслось.

Сьогодні ж день 8, четвер, числа 11-ті,

Іваночка їде додому у Бісковичі,

І радісно, й сумно у нас на душі, -

До хати, до рідних, до донечок хоче,

І тут вже втягнулась в недоспані ночі,

Дні трудні й легкі, сумні і веселі,

Тривожні й спокійні, хмурні й променеві,

Але ж, рух – це життя, й скажу по-латині:

Non progredi est rigredi – закарбуйте в своїй голові.

Ми не кажемо «Прощай», а «До нової зустрічі»!

 

Ромку, Ромек, Ромік,

«Поцо», «нацо», «юш», «старч», ну блііін,

І я «Тяжка людина» з горою забобонів.

Не було в нас такого дня,

Щоб в мирі й злагоді прожить,

Бо завше «5 копійок» тих вставляла я

В розмови Тараса, і «Інтернетного дитя».

Він поваром й філософом великим є, -

З салатів, може й зробить олів’є,

А так, то лиш запарить «РОЛЛТОНА» одного,

І зварить компоту всім яблуневого.

Зато кавусю робить добру,

З «ALLEGRO» смачно вона йде,

І светр, привезений не мною,

Всюди «Марися» з собою бере.

Лєшек, Новіцкій, Левіцкій,

Чи як там?, - Ставіцкій.

То газда ще той!
Як кінь Пржевальський!

На полі і днями й ночами,

В яву і ввісні,

Та все йому робітники не такі:

-          То пізно з Іванкою ми повернулись,

-          То я низи тільки рву,

-          То забагато розговорились,

-          То довго на лавці ми засиділись,

-          То спати ми пізно ідем,

-          То поцо то ябко урвав?

-          То злєє, дікі курда розрілі,

-          Хотсь, патш, цофнісє до тилу,

-          Ану покаж, не може ти витлумачить,

І так кожен день і без перериву.

Ото є робота у пана такого,

Ніби повернулись до століття іннего,

Де панів і панщину ще не відмінили.

А пані Ірен?

Іринка стріляє очима,

Та й зиркає, оглядає весь сад,

Чи рвеш, чи стоїш, а чи віддихаєш…

Все схвалено тут, усе на мазі,

Повітря, птахи, тишина, як в глуші, -

Усе їм доносить розмови наші,

Тож, краще про себе, бо знатимуть всі.

 

Микола – то значить Коля,

Відважний мужчина,

Спокій і витримка усім така б згодилась.

Для пана тут він зробив свій дебош,

Спокійно, без крику, без галасини,

Розставив крапки всі над «і» за хвилину.

Двійняток двох має, Надію чекає,

І що по-правді я знаю, -

«Своїх в біді він не залишає»!

Підставить плече, прикриє рукою,

Як треба – доженить, дасть здачу ногою.

Такого ж хочу мати й собі чоловіка!
Без крику, сварок, - «в гармонії жити».

 

Дай номер свій, - Андрій

Знайомства такого я не забуду!

Пива без міри і «Тримай, я вдкрив»

Я хочу взяти твою руку,

Чи можна тебе відвести? – Сам вирішуй…

А з того усього лиш ім’я я дала,

На Поженанія лята його я споткала.

Спокійним видався той фацет мені,

Додому відвів нас, прикрив від мінтів.

Отак повідалась із цими людьми,

І кожен для чогось в житті нам дається!

Тут кожен свого навчить, безперечно,

Як бути, що знати, робити як слід,

Або навпаки, - знать, такого не треба!

Зі всього шкодую я лиш за два дні:

Коли з драбини ляндованіє вийшло,

Й коли пані нас гнала, як псів..

А так, перша робота в Польщі –

Усе блискавично!

І дякую Вам, рідненькі, усім!))*

P.S. (не можу не згадати!)

Микола Рубай, – мій Колька хороший

З ним було багато недоспаних ночей.

Ми були разом з ним, постійно, думками,

В словах, у розмовах, обіймах міцних.

Підтримка його, як плече надійне,-

Гріла зсередини всю, безперервно.

Й робота йшла швидше мені у ті дні,

Коли все пекло, й на сонці, й в тіні.

Я знала, що з ним поговорю спокійно,

Притулюсь близенько, хоча й віртуально,

Й зігріюсь душею, розрада моя.

А в цьому усьому Іваночка нам помогла.

Звела, так би мовити, нас двох докупи.

Хоч й «свашкою» зовсім не хотіла бути)

А потім розмова в рядках, і слово по слові,

Дійшли до того, що в перший день – ми у Львові.

панорама саду

на проривці яблук

грушки

вистилаємо скриньки 

свято дарів літа в м. Тарчин)

Дякую за увагу!