Ітак, мова піде про довгих і насичених життєвим досвідом, новими навиками роботи, і новими цікавими людьми, отож про довгих і насичених півтора місяці. Мова піде про
Мою першу роботу в Польщі.
"Поїхала в 20, вернулась в 21"
Ось які враження від всього, що зі мною сталось:
Польща – Тарчин – Яновек
Тарас – Іваночка – Лєшек
Сонячна – Монті – Ірен
Хейо – Бедронка – Склеп
Діма – Андрій – Борис
Список великий виріс…
В Яновек приїхала разом з Тарасом
Червоні ягідки з кістками зривати,
А потім тверді яблуневі деревця
З новою компанією проривати.
Так от: пан Лєшек і пані Ірен,
Поважнії газди зі стражем Монті,
Приймають на роботу до себе людей:
Мене, Тараса, Іваночку, Діму, Андрія й Бориса.
За себе й Тараса потім напишу,
Почну я з тих, з ким тут повідалась.
Дядько Діма – кумедний хлопака,
За жінку й дочок порве всіх робаків.
Говорить багато, жартує, фліртує,
Та «Я свою жінку люблю» - скрізь від нього чуєм.
Андрій то є кадр, язик-помело.
Всюди тишина, а чуть лиш його.
Пательня, трактор, розоране поле, -
Розмови «повчальними» назвати не можна.
Їх суть є єдина – побільше інтиму.
В душі він хороший, смішний компаньйон,
Худий, невисокий, язик-помело.
Борис – Швидка допомога
(вивчити людей по іменах я не годна).
Молодик рухливий, скромний кавалєр,
Любить повчати, підганяти, квапити,
До Іваночки пробував клинці підбивати.
То всьо шо я знаю про того земляка,
З Тернополя родом, не дуже любить розмовляти.
Тарас – то рис, запіканка і суші,
Зупа помідорова з рисом, і плоу на кухні
Щипає ябка і шкрабає граблями сад,
Чи драбину, а чи відро – усе він бере
навгад.
Комедіант ще той, наш «Голос шансону»
Не «До хати, чи дому», а прийде «На
вечерю» з музоном.
Іваночка – моторна, рухлива, прудка,
На слово не жадна, дівка не скупа.
Як тільки ступила вона на порозі,
Життя появилось, і сонце надворі.
7 днів – це ж тиждень, і безліч годин
Прожили разом під дахом одним.
А як насміялись (в день перший), коли ми
пішли
В єден склеп по Хейо і Колу собі.
Тринділи, гуляли Яновеком вдвох,
Що аж Лєшек устроїв переполох, -
До хати впустити не хтів волоцюг,
І звідки прийшли відправляв нас-неслух.
Але то проходить, поляки не злі.
В них пам’ять коротка, а ми молоді.
Вдень рвали оті вишні-соки, текучії ріки,
Та четверо Кейсів в підмогу прийшли,
То ж ми і до яблук ураз перейшли.
А ночами з Іваночков ми говорили,
Порадами одна одній постійно ділились,
Язик наш става, як помело,
Аж ціле життя в голові пронеслось.
Сьогодні ж день 8, четвер, числа 11-ті,
Іваночка їде додому у Бісковичі,
І радісно, й сумно у нас на душі, -
До хати, до рідних, до донечок хоче,
І тут вже втягнулась в недоспані ночі,
Дні трудні й легкі, сумні і веселі,
Тривожні й спокійні, хмурні й променеві,
Але ж, рух – це життя, й скажу по-латині:
Non progredi est rigredi – закарбуйте в
своїй голові.
Ми не кажемо «Прощай», а «До нової зустрічі»!
Ромку, Ромек, Ромік,
«Поцо», «нацо», «юш», «старч», ну блііін,
І я «Тяжка людина» з горою забобонів.
Не було в нас такого дня,
Щоб в мирі й злагоді прожить,
Бо завше «5 копійок» тих вставляла я
В розмови Тараса, і «Інтернетного дитя».
Він поваром й філософом великим є, -
З салатів, може й зробить олів’є,
А так, то лиш запарить «РОЛЛТОНА» одного,
І зварить компоту всім яблуневого.
Зато кавусю робить добру,
З «ALLEGRO» смачно вона йде,
І светр, привезений не мною,
Всюди «Марися» з собою бере.
Лєшек, Новіцкій, Левіцкій,
Чи як там?, - Ставіцкій.
То газда ще той!
Як кінь Пржевальський!
На полі і днями й ночами,
В яву і ввісні,
Та все йому робітники не такі:
-
То
пізно з Іванкою ми повернулись,
-
То я
низи тільки рву,
-
То
забагато розговорились,
-
То
довго на лавці ми засиділись,
-
То
спати ми пізно ідем,
-
То
поцо то ябко урвав?
-
То
злєє, дікі курда розрілі,
-
Хотсь,
патш, цофнісє до тилу,
-
Ану
покаж, не може ти витлумачить,
І так кожен день і без перериву.
Ото є робота у пана такого,
Ніби повернулись до століття іннего,
Де панів і панщину ще не відмінили.
А пані Ірен?
Іринка стріляє очима,
Та й зиркає, оглядає весь сад,
Чи рвеш, чи стоїш, а чи віддихаєш…
Все схвалено тут, усе на мазі,
Повітря, птахи, тишина, як в глуші, -
Усе їм доносить розмови наші,
Тож, краще про себе, бо знатимуть всі.
Микола – то значить Коля,
Відважний мужчина,
Спокій і витримка усім така б згодилась.
Для пана тут він зробив свій дебош,
Спокійно, без крику, без галасини,
Розставив крапки всі над «і» за хвилину.
Двійняток двох має, Надію чекає,
І що по-правді я знаю, -
«Своїх в біді він не залишає»!
Підставить плече, прикриє рукою,
Як треба – доженить, дасть здачу ногою.
Такого ж хочу мати й собі чоловіка!
Без крику, сварок, - «в гармонії жити».
Дай номер свій, - Андрій
Знайомства такого я не забуду!
Пива без міри і «Тримай, я вдкрив»
Я хочу взяти твою руку,
Чи можна тебе відвести? – Сам вирішуй…
А з того усього лиш ім’я я дала,
На Поженанія лята його я споткала.
Спокійним видався той фацет мені,
Додому відвів нас, прикрив від мінтів.
Отак повідалась із цими людьми,
І кожен для чогось в житті нам дається!
Тут кожен свого навчить, безперечно,
Як бути, що знати, робити як слід,
Або навпаки, - знать, такого не треба!
Зі всього шкодую я лиш за два дні:
Коли з драбини ляндованіє вийшло,
Й коли пані нас гнала, як псів..
А так, перша робота в Польщі –
Усе блискавично!
І дякую Вам, рідненькі, усім!))*
P.S. (не можу не згадати!)
Микола Рубай, – мій Колька хороший
З ним було багато недоспаних ночей.
Ми були разом з ним, постійно, думками,
В словах, у розмовах, обіймах міцних.
Підтримка його, як плече надійне,-
Гріла зсередини всю, безперервно.
Й робота йшла швидше мені у ті дні,
Коли все пекло, й на сонці, й в тіні.
Я знала, що з ним поговорю спокійно,
Притулюсь близенько, хоча й віртуально,
Й зігріюсь душею, розрада моя.
А в цьому усьому Іваночка нам помогла.
Звела, так би мовити, нас двох докупи.
Хоч й «свашкою» зовсім не хотіла бути)
А потім розмова в рядках, і слово по
слові,
Дійшли до того, що в перший день – ми у
Львові.
свято дарів літа в м. Тарчин)
Дякую за увагу!
шкода, що зі Степанівною фотки не зробили(( але подаруночками я рада! взагалі була рада зустрічі з дівкам. скучила за ними)
а це як ми святкували в Польщі)) ну, звичайно, пір слабший(
мамина швейна фабрика
трудяга, і то в своє професійне свято! (день вчителя).
панорама саду
на проривці яблук
грушки
свято дарів літа в м. Тарчин)
а так виглядає перетин машиною (дядько Мар'ян і Марія Дмитрівна)