Довга рисочка, або 20-15.

Довга рисочка, або 20-15.

         

Надворі вже йде до завершення найсвятковішого місяця в році, січня.. (30.01.16.) Але перший свій запис я б хотіла перенести рівно на один місяць назад, і підвести рисочку під минулим роком (довгу рисочку).. Попередній 2015 рік був для мене наповненим незабутніми враженнями. Дострокова сесія, перша курсова, історична граматика, табір, море, гаряча пахлава і «сахарная кукурудза» (пахлави я так і не скуштувала, однак ця фраза ще й зараз відлунює у моїй голові від того жирненького продавця, який ходив кожного дня під палаючим сонцем в надії що сьогодні його кишеня стане ширшою), Людмила Степанівна, Віталій Петрович, Лимони, Позитив4ики, день народження, баба Маша, Одеса, гуртожиток, ALTER, «Мертвий клас» у Львові, дегустація кримсько-татарських страв, Трускавець, весілля (вперше в житті я була за дружку), Перформенс, Вінета, Юра, 82100 і ще одна сесія – ось яким для мене був рік Кози.

 

А зараз трішки детальніше.

Точно пам’ятаю, що НР я святкувала з Лілеєю, Пашею і Романом.. Було класно, але ми б не все пам’ятали, якби не робили фото. Колись вичитала фразу: «після п’янки, найбільший компромат у фотографа (одне слово Гольберг :D)», тож компромат у нас був).

І, як завжди, святковий стіл... 

Ну а там і свята, канікули, і знову навчання. Перша курсова і історична граматика – речі, які закарбувались у мене на довго. Із курсовою («Морфонологічні характеристики афіксів відприкметникового словотворення». Цю назву я ніколи не забуду), у мене не одні з найкращих спогадів. Тоді я була в онлайн зомбі-ефекта. Ще й так співпало, що сесію достроково теж здавала в той період, тож робота просто кипіла. Однак, мушу себе похвалити, 50 гривень, які я б мала заплатити ще за 3 книжечки-брошурки викладачу, я витратила на сандалі. В заліковій вже на той час і так стояло «А», а вибір між книжечками і сандалями робився недовго. ^_^
Порадував мене і S.S.S., до якого я завжди ставилась із повагою. Багато хто критикував би мене за таку думку, однак, це чесна і справедлива людина. Тож, здавши сесію достроково, я з Людмилою Степанівною мали 3 повноцінних місяці на літні канікули. 

 

Наш курс був у Коблево, табір Політехнік-3!  

Дорогою в Одесу ми їхали як супроводжуючі дітей, але нас з Людою розкинули по різних вагонах. Ну а в моєму було стільки дітей, що й «пукнути» не було місця.:D Одним словом, нічка була славна. Саме тоді я познайомилась із Лукою, старожилом табору. А він, відчувши слабке місце, почав страшити обов’язками та проколами вожатих, однак діватись вже було нікуди. Мда, потім той самий Лука в буквальному розумінні того слова «наклав» під двері усачю, коли ми зі Степанівною чергували на королівську ніч. Це було теж незабутньо, як і крик старшого вожатого. Ахах, ще пригадую, як тільки ми приїхали, розклались, поділились по загонах, то з Людкою пішли фоткатись. В перший раз наші діти чекали нас біля їдальні. А найбільше нас чекав знову ж таки старший вожатий. Початок був славним, нічого не скажеш.

Перший наш загін був ПОЗИТИВ4ИКИ. 

 Наш девіз: «Завжди на позитиві»

 
Наша речівка: «Ми – Позитив4ики,
Ми є щаслив4ики,

Веселі-жартівливі,
На високій хвилі.
Ми радість з собою носимо,
І в наш колектив всіх просимо.»

По-правді, тоді все було важко, і діти, і робота, і особливо вставати о 7 ранку.  Найбільше мені запам’ятались Віталік (шило в задниці, або ласта), Давид (маленький джентельмен, ще досі маю його листи із «Морської пошти»), Оксана (всюдисущна мала) та двоє вічно ниючі брати (все їм було не так).

Та з другим заїздом було набагато цікавіше. Ми вже собі набили руку, я звикла до графіку, до жаб і комарів, а особливо, до дітей. Ми тепер були 4 загін, ЛИМОНИ.
 

 Наш девіз: «Наш девіз чотири слова -
сильні, гарні і здорові»

 
Наша речівка: «Ми кислючії Лимони,

обженемо всі загони
хоч ти лопни, хоч ти трісни,
а в Лимонів перше місце» 

 

Ми з Людмилою Степанівною (в нас завжди було на «Ви»), ще в перший день подавали своїм «бейбикам» клікухи. Я вже потім і сама не знала їх справжніх імен. А були в нас і Мандаринка, і Дєман, і Баяніст, і Гітарист, пам’ятаю Банана, Гінтараса і Грачоваса ми просто скорочували – Гуся і Туся. Було багато приємних моментів. Степанівна завжди згадує історію, коли Гуся заставив Тусю бігати навколо табору в трусах, бо той програв в карти і заборгував бажання. Стрес Тусі Люда ледве пережила, виходячи з їхньої кімнати вся в сльозах, від сміху..
Не забуду я й пісні-треки для дітей «Ма-ма-малесенькі долоньки», а коли ми йшли в їдальню, «Смажений кабанчик», або «Ой, хто п’є», від нашого діджея. Гаврики по 6 років ходили і наспівували рядки цих пісень. Було кумедно.

Але, коли заїзди з дітьми закінчились, настав час усім вожатим вирушати додому… Усім, тільки не мені). Я залишилась на морі ще на 2 місяці. Вже з тим періодом я пов’язую двох Анічок, Віталія Петровича (двірника широкого профілю) та бабу Машу (з цілим чемаданом приказок). Тоді до мене й приїхали на 2 тижні найрідніші мені люди – мамуся і Руся. Мені було дуже приємно , що вони побували на морі, відпочила, старались навчитись плавати, і зарюм’янились під сонечком. 

А яким було моє ДН.. Можна було б лише про таке мріяти.! Сюрпризи цілий день, особливо красиво мене привітав Віталій П., подарунки, грязьові купання, посиденьки ввечері, телефонні дзвінки і смс… Мушу зазначити, що подарунки, зроблені своїми руками, але від щирого серця в сотні разів приємніші і набагато краще відкладаються в нашій пам’яті, ніж куплені, тож робіть побільше сюрпризів своїм рідним власноруч.!! :) 

Приїхала я з Одеси в переддень школи. Початок вересня теж для мене був не менш насиченим. Я переселилась з квартири в гуртожиток, і мушу сказати, що мені дуже повезло (дякую В. П. і Гудимі, вони ще з Коблева дзвонили до Гівчака). Поселили мене на 3 поверх, і якщо брати до уваги те, що в гуртожитку усіх поверхів 9, і ліфт не працює, то я щасливчик. Зі мною живе хороша дівчинка Іваночка. Вона зараз на 2 курсі, але я вже говорю їй не дивитись на мене з такими великими очима, що я й сама колись робила, бо час не йде, а біжить із блискавичною швидкістю. І вже скоро ми всі переступимо поріг «студенства». 

Мушу знову-таки відзначити свою Люду. Якщо говорити, що в табір вона поїхала з моєї ініціативи, то в ALTER я почала ходити з її. В Дрогобичі є дуже класний сучасний театр імпровізацій ALTER з надзвичайно позитивними і хорошими людьми. А найбільше мені в ньому подобається атмосфера. Ти можеш прийти туди, забути про все і просто відпочити душевно. Великий респект Андрію Юркевичу і Сані Максімову, ці люди нас завжди організовують, гуртують і підтримують. Першою моєю спробою в ролі актора виявився виступ в ніч театрів у Львові з «Мертвим класом». Псіхадєл правда повний, особливо, коли Саня показує задницю (мама з Русею не зовсім зрозуміли такий поворот), але й це ж – велике мистецтво. 

Мертвий клас, мої рідненькі.

19 листопада ми ставили у хоральній синагозі м. Дрогобич Перформенс під керівництвом вже згаданого Андрія Юркевича і Пьотра Луціана з Польщі (дуже приємна людина). Тоді тривав фестиваль «Друга Осінь», присвячений розстрілу євреїв і загибелі Бруно Шульца, до якого залучили й нас, альтерівців)).

   P.S. Я з Ю. (бородач :)

А 26 грудня у своєму приміщенні (вілла Яроша), ми ставили «Вінету, або затонуле місто». Хочу зазначити, що моя роль у цій виставі дещо кочувала, і якщо брати до уваги її соціальний статус, то не в кращу сторону. Від «дружини Веселого сенатора», я опустилась до «жебрачки».. :D. Я грала в парі.. з ким би ви подумали? З Людою!) Ми були двома жебраками, але мушу визнати, як на мене, ми були класними жебраками. Глядачів було досить багато, і виставу прийняли на ура. Ми й цього, 2016 року плануємо її ставити, але вже в місяці наступному (нагадую, надворі ще січень).
 

Ось таким був рік, що пройшов, рік, що назавжди залишиться у моїх спогадах, рік Кози)