Різдвяні свята

Різдвяні свята

Привіт усім) Я хочу, щоб із цим записом ви занурились разом із Марусиною (так мене називають 2 людини), в події Різдвянських свят. Скажу так, до завершення підійшов лиш перший місяць в році, січень, а вражень у мене вже ціла купа, велииика купа.

Так от, після святкування НР в Д., я приїхала до дому, як то кажуть, в час пік. Все готувалось до приходу свят. Я три дні повністю присвятила тому, щоб «віддраяти» цілу кухню, і ванну, і всі двері (не люблю мити дверей), і поперетирати всі стільці, і не тільки стільці, і почистити ходніки, і допомогти мамі на кухні.  Витирати павутину і підливати вазони для мене просто каторга, тож ці завдання взяли на себе мамуся і Руся, полегшивши моє існування на Землі).
І от Свята Вечеря (06.01). Зранку маленькі хлопчики ходять від хати до хати з віншуванням і посівають у домі пшеницю, щоб у господарів завжди був хліб, здоров’я і достаток. Після цілого дня приготувань, і посту (вдень не можна їсти),  ми всією сім’єю сідаємо до столу накритого дванадцятьма стравами. Під столом лежить сіно, а ще в мого дідуся сіно завжди мусило бути під скатертиною на столі, та й узагалі по цілій підлозі. Зараз у більшості домівок євроремонти, і ми просто не робимо цього з точки зору естетики.. Бо ж то пилюка, все мажиться і т. д. А про те, що підкидати ложку з кутею до стелі я й не казатиму, бо то ж зовсім знущання з наших білосніжних побілок. Знаю, що часто купляють дідухів на святвечір і ставлять в кут кімнати, однак ця традиція у нас якось не прижилась. Ми кладемо під стіл сокирку. Вона є оберегом від непроханих гостей. А ще, на йорданські свята в дідуся завжди в кімнаті стояло відро з водицею (криничною), символ здоров’я і достатку.. 

 Тож почалось усе із спільної молитви, потім батьки перехрестили всі страви, і ми перейшли до куштування. У нас заведено спочатку брати кутю, потім зубчик часнику, і оскільки всі дуже люблять мачку з грибів і капусту, то наступним чином, ми тягнемось до них. Ще колись мене вчив дідусь Мар’ян, що зубчик часнику потрібно взяти повністю, не оббілюючи, і вкусити його зі шкарлупою, промовляючи:

«Не білю тебе до живого,
 охороняй мене від всього злого».

 Головне на святвечір скуштувати кожну страву, тому потрібно залишити комочок для всього, особливо для пампушка (зазвичай, ми вже не маємо місця, щоб його з’їсти). До речі, на святвечір ми не ставимо кожному тарілочки, щоб набрати якоїсь страви, а розставляємо лише ложку, склянку для узвару і  серветку. Це мені навіть подобається більше, оскільки потім менше брудного посуду. Їмо ми спільно з однієї миски зі стравою, тому потрібно бути обачним, щоб часом не вийшов «хляпс»).  Усі страви залишаються на столі до наступного дня. По вечері діти, а в основному тепер це справа Русі, залазять під стіл і кудкудакають, гавкають, мявкають, мукають, одним словом імітують звуки тварин, щоб велось господарство. Після такого дійства, мама збирає всі ложки зі столу (одна ложка і склянка стоять для подорожнього), і обв’язує їх перевеслом із сіна, яка лежить під столом для того, щоб всі члени сім’ї тримались разом і не сварились. Пригадую, на Степана дідусь обв’язував цим сіном стовбури дерев, щоб був гарний урожай, або застеляв у гнізда, щоб кури добре неслись.  А, і ледь не забула, Руся з Ірою ходили колядувати. Усі дітки ходять колядувати у святвечір так, що ціле село дзвенить від їхніх голосочків. Руся повернулась майже о пів на першу вже від Іри, з поділеними заколядованими грішми і червоними щічками. (Вони завжди вкінці по черзі ходять одна до одної до дому і в останньої зводять дебіт з кребітом).

 Ніч на Різдво дуже особлива, тому що саме вночі усі люди йдуть до церкви, щоб возвеличити народження Ісуса Христа. Я цього року згрішила, і на Різдво не склала мамі компанію (не пішла до Божого храму). Але атмосфера, яка панує в церкві на Різдво, коли ще все спить (зазвичай служба Божа починається о годині 3/5 ночі, і я не могла тоді себе змусити піднятись) – звірі, природа, усе село, коли ще всюди темно, і лише одна церква велично променить і дзвенить гучними колядками, коли всі вітають один одного із народженням Спасителя, коли священик здійснює таїнство миропомазання, дух величності і загадковості переповнює все єство. От тоді й справді приходить відчуття свята.

Та для мене прийшов наступний день – 7 січня, Різдво Христове. Того дня жіноче царство нашого дому, зібравшись, намалювавшись та попрямувавшись, поїхало в гості. Хочу зазначити, що дуже приємно і зручно, коли ті, до кого ти йдеш на гостину мають власний транспорт, особливо, коли вони живуть не по сусідству, і забравши тебе біля хвіртки твого будинку, привозять до хвіртки свого. Так ми потрапили до Марії Дмитрівни. Давненько я не була у неї в гостях, тож побачила багато змін (я про ремонти). Теми на які ми говорили, більшою мірою, стосувались політики, навчання, свят, своїх життєвих історій, ну й куди ж без анекдотів. Під керівництвом бабці, ми трохи поколядували, і я, не дочекавшись завершення цього гостювання, пішла на ще одну гостину, до своєї Надюші. Ми класно і весело посиділи, однак моє самопочуття говорило дещо про інше. Можливо, «вино не туди пішло», і повернувшись додому, єдиним моїм бажанням було заснути.