Моя рибка*

Як відбувалось все – уже й не пам’ятаю.
Давно почалось те, про що пишу:

Прийшла якось до нас в кімнату,
«Біла дівчина» до сусідки Сашки.
Сиділи довго, реготали,
А я подумала: «Попала».

Ось так приблизно познайомились,
А потім раз-два-три зустрілись,
Так вже й на факультеті з Ірою вітались.
А там і раз по раз – розмова в нас зав’язувалась.

І все частіше й більше тих розмов
Зароджували дружбу в нас.
Без фальші, заздрості й обмов,
Скріпив ще міцно її час.

По суті, ми й не вчилися разом,
І разом ми не жили ані дня,
Ні в ляльки ми не грали, ні м’ячем,
Зустрівшись аж на середині життя.

Та, хоч ми всього того і не мали,
Час надолужив нам усе, -
Пройшли усього вже не мало,
Мов сестри стали ми тепер.

Хоч можемо не завжди говорити,
І бачимось з тобою рідко ми тепер,
Однак завжди є любо нам словечко хоч почути,
Щоб час навколо весь завмер.

Не раз мене ти виручала
І словом, й ділом, й просто так.
Завжди мені ти двері відкривала,
Не залишала й кликала навзнак. 

Ти в мене сильна, мужня і старанна.
Ти добра й ніжна водночас.
Ти класна, дружня, щира і проста.
Ось і за це все люблю тебе я!.

©Маріель25
28.02.16.

Київ, 2014р.