Mariel25: 21:03

21:03

...продовж. "Різдвяні свята"

Настав наступний день, день моїх іменин (08. 01.) Мене тішило те, що почувалась я вже набагато краще, однак чіткого плану дій на цей день у мене ще не було. Мама з Русею поїхали в гості до маленької Злати. Вони вже давно планували зробити такий візит, і «озброївшись» презентами (був ще один презент з Одеси), вони вирушили в гості. Ну а я зробила те, про що домовилась із своєю Ірою ще наприкінці минулого року – поїхала в Вовче. Не можу сказати, що мені фортунило з маршрутками, я добряче намерзлась в той день. Мушу визнати, що в Самборі диспетчери ніколи нічого не знають. Таке враження, що ти говориш із людиною, яка мешкає у Вінеті (затонулому місті):

- Скажіть, будь-ласка, буде сьогодні маршрут ___?
- Не знаємо, повинен бути.
- А о котрій приїде автобус?
- Не знаємо, дивіться. Повинен бути.

Приблизно ось так виглядає розмова з жіночко, яка сидить на автостанції з бейджиком «диспетчер ___».
Це ще благо, що водій маршрутки, у якого я запитувала, чи їде він через Вовче, вийшов і покликав мене:

- Дівчино, так ви їдете, чи ні?

Мені здається, що я й сама почала ставати жителькою Вінети, або ж змерзла добряче, або ж просто настрашилась попередньої його відповіді:

- А хіба не пише?

Але, з Божою допомогою, я приїхала до пункту призначення, і хоч на екрані мого телефону вже вибило 21:03, я була рада, що нарешті добралась. Моя Іра зразу зустріла мене, і ми пішли до Ліди (її сестри). Марічка і Софійка отримали велику цукерку, а я відігрілась, розказала про свою дорогу, гарно посиділа, і ми з Ірою рушили далі. Наступним було моє знайомство з мамою, Ларисою Семенівною, приємною, шустрою і гострою на слово жіночкою (класна мама). Та на цьому вечір не закінчився. У Вовчому є великий клуб, і дуже багато барів, тому довго не роздумуючи, ми рушили святкувати далі.
Так я познайомилась ще з Колею, Світланою і Андрієм. Тож тусувались ми всі разом і наступного дня.

Судячи з того, що на Степана (09.01) ми прокинулись десь в годині 2, і Марічка з Софійкою приїхали нас розбудити, то загуляли ми на довго… А справ було ще безліч.. Мене Соля попросила пофотографувати церкви того району, а позаяк в селі знаходиться костел і 2 дерев’яні церкви, то не зробити цього було б гріхом. Ходили ми знову в гості, спочатку до Колі (здається, я сподобалась його мамі), а потім до Наталі (ще однієї сестри Іри), познайомилась я і з батьком Іри, та що там, взагалі із всіма родичами… Ну а ввечері знову культурна програма «Двігай задом», «опа-опа».

От і настала неділя (10.01), день від’їзду. Та я ще умудрилась зранку піти в костел (я дуже хотіла подивитись на нього зсередини). Склав мені компанію Коля, знову я зустрілась з його мамою, і могла гостювати вже й третій день поспіль, однак плани були дещо інші. Погода теж помінялась, зранку гололід, а вдень хляпа зробили з дорогою страшні речі. Маршрутка, яку ми чекали так і не з’явилась на горизонті, тож ще погулявши місцевістю, ми з Ірою поїхали в Турку зі знайомими. Це той випадок, про який я кажу, «як добре мати власний транспорт». А в Турці я вже довго не роздумувала, і купивши квиток на електричку Сянки – Львів, добралась до Самбора. До того, де диспетчери-вінетці, однак навіть їх уже не було. Фортуна знову мені усміхнулась, і я ще з однією пересадкою приїхала до дому. Як не дивно, на екрані мого телефону вибило 21:03.

А зараз фото..